Проектування: 1978–1980
Будівництво: 1980–1985
Будівельний об’єм: 54 230 м3
Площа: 11 500 м2
400 номерів
Курортна архітектура завжди була територією свободи для радянських архітекторів. Санаторії виконували функцію «раю на землі» – місця, куди прагнули потрапити всі трудящі. Тому навіть в епоху боротьби з надмірностями відомства не скупилися на будівництво палаців відпочинку для своїх працівників, і курортне будівництво дозволяло архітекторам значно відхилятися від загальної лінії. Так, в 1980 керівники профспілок СРСР і Чехословаччини прийняли рішення про спільне будівництво пансіонату «Дружба» в Криму для трудящих двох країн. Чехам хотілося, щоб пансіонат був розташований в місці, де пройшла їх романтична юність – на Золотому пляжі. Але в ті роки узбережжя вже було забудовано, залишався лише вузький шматок території з 40-градусним ухилом між дорогою і морем…
Майданчик для будівництва виявився дуже невдалим. Крім зсувів, тут виявився тектонічний розлом і 8-бальна сейсмічна активність. Але після досягнення домовленостей у верхах архітекторів «Курортпроекту» лише повідомили про вибір місця і дали вказівку приступати до розробки проекту. Будувати звичайним способом тут, звичайно ж, було не можна. Архітектор Ігор Василевський та інженер Нодар Канчелі вирішили використовувати систему, в якій будівля мінімально торкається скошеного рельєфу.
Ось як Василевський описує вибір шляху: «потрібно було вибрати найбільш стійку систему. Нею виявився «табурет» на трьох ногах, де всі опори рівномірно навантажені. Це і було покладено в основу споруди. Все, що є в об’єкті – перекриття, поперечні, поздовжні стіни, – все включено в роботу. Конструктивне рішення, де немає несучих і несомих елементів, – геніальне».1
Таким чином, все навантаження від будівлі – кільцеподібного моноблока – збиралося і передавалося на скелю за допомогою трьох баштових опор з діаметром 9 метрів і товщиною стін від 80 до 20 см, з’єднаних розпірками на рівні фундаменту і житлової частини. Площа опори на грунт при цьому мінімальна.
По суті, у архітектора є два шляхи взаємодії споруди з навколишньою природою. Перший – співмасштабне оточенню, зелені і людині включення об’єкта в ландшафт. Другий – спроба фізично зберегти природне середовище, відірвавши об’єкт від поверхні землі (в даному випадку – зберігши схил з рослинністю). Другий варіант характерний для споруд в місцях зі складними геологічними умовами і рельєфом. Звідси така незвичайна форма «Дружби», що нагадує літаючу тарілку.
Конструкція середньої, п’ятиповерхової частини вирішена у вигляді кільцевої стільникової несучої системи, що включає всі елементи в конструктивну роботу. Діаметр двохчастного кільця, що складається з 400 житлових номерів, – 76 метрів. Воно не стоїть на опорах, а, торкаючись, як би ковзає по ним, створюючи ілюзію паріння. Його несучі елементи – диски перекриттів товщиною 15 сантиметрів, а також радіальні і кільцеві стіни товщиною 15 і 30 сантиметрів відповідно.
Приймально-вестибюльна група з основним входом розміщена на рівні експлуатованої покрівлі спального блоку. На відкритій терасі – зона рекреації, що компенсує відсутність прогулянкової зони. Також у верхній частині будівлі знаходиться трьохчастинний консольний ресторан. Ігор Василевський так описував проникнення в будівлю: «при 56-метровому перепаді від верхньої під’їзної дороги до пляжу іншого під’їзду і підходу немає. Увійти в об’єкт можна тільки через дах, що і було зроблено. Ви виходите з накритого заскленого переходу на верхню терасу з захоплюючим розкриттям на морський горизонт…»2
Готельні номери винесені на зовнішній кільцевий контур з розкриттям на морі. Завдяки зубчастої формі майже з кожного номера відкривається шматочок моря і при цьому не видно сусідів.
Основа об’єкта – атріум-кристал, де зосереджені громадські приміщення: кіноконцертний зал з фойє, кафе, танцювальні майданчики, більярдна. Все це спирається на «краплю» морської води – чашу басейну, підвішену торкаючись до трьох опор. Його можна побачити крізь скляний трикутник у підлозі. А сам цей трикутник-світломузичний фонтан. Сонячне світло в атріум потрапляє через скляний купол в даху. Так як в першу чергу цей простір було створено для відпочинку у вечірній час, то важливу роль відіграє і електричне світло, що надходить з незвичайних світильників.
Всі приміщення пансіонату діляться на два типи: орієнтовані назовні і вдень освітлені сонцем (житлові номери, басейн, їдальня, вестибюль) і ті, що працюють у вечірній час (культурно-масові та інші громадські приміщення).
Між житловим кільцем і заскленим атріумом знаходяться відкриті двори, що підкреслюють виразну багаточастинну композицію. Велика кількість світла і скла «розсовує» простір.
Революційно і екологічно в масштабі всієї споруди вирішена проблема кондиціонування, опалення та гарячого водопостачання. Для цих цілей використовується теплова енергія моря. Працює такий тепловий насос подібно холодильникам у нас вдома: забирає тепло у «холодних продуктів» (Чорного моря) і передає його в приміщення. Система не забруднює навколишнє середовище шкідливими викидами, як котельні: зберігається баланс з природою. Вона була створена спільно з фахівцями «ВНДПІенергопром».
В інших здравницях морська вода проточних басейнів вимагає багато тепла (25-30% від усього обсягу споживання), а після використання скидається назад в море. Врахування цього факту, а також вимог з охорони навколишнього середовища дозволив створити теплонасосну станцію, яка забезпечила пансіонат необхідним теплом, утилізувала тепло стічних вод і вписалася в навколишній ландшафт.
Конічна оболонка чаші басейну діаметром 25 метрів з’єднана з плоским диском покриття сталевою фермою. Її нижній пояс поєднаний з контуром оболонки. Система підвішена до несучих опор в нижній частині будівлі за три верхніх вузла ферми.
Інженер проекту Нодар Канчелі так описував роботу над «Дружбою» і обстановку навколо неї: «Кілька десятків років тому в СРСР у зв’язку з різким збільшенням капітального будівництва почало бурхливо розвиватися збірне домобудівництво. Швидко зросла продуктивність праці, виникла потужна будівельна база. Однак цей процес мав і негативні сторони: інерція індустрії збірного залізобетону наклала серйозні обмеження при проектуванні; єдина конструкція виявилася розрізаною на шматки, що різко погіршило її роботу, а зворотний процес об’єднання на будівництві складний і трудомісткий.
Зараз же в усьому світі бурхливо розвиваються методи індустріального монолітного житлового будівництва. Вони не вимагають потужної індустрії збірного залізобетону, дозволяють виконувати майже всі примхи проектувальника, загальні трудовитрати скорочуються і, що найголовніше, можуть бути створені єдині просторові конструкції, що максимально використовують можливості матеріалу і форми для сприйняття зовнішніх зусиль. Зникає дискретність споруди, вищерозміщені конструкції перестають бути баластом для нижчих, і вони починають працювати спільно.
Існуючі в даний час потужні комп’ютери дозволяють розраховувати складні просторові системи, що раніше було принципово неможливо. Такий об’єкт, як «Дружба» , міг виникнути тільки при використанні комп’ютера. Я не заперечую переваг традиційних збірних систем і раціональності їх застосування, проте подальше різке зменшення матеріаломісткості я бачу не в «вилизуванні» відомих площинних систем, а в створенні нових просторових конструкцій, що залучають до спільної роботи практично всі елементи споруди».3
За 30 минулих після відкриття «Дружби» років будівля не піддавалося будь-яким впливам з боку людини, почасти тому, що немає стін, які можна перенести або перебудувати: всі вони конструктивно включені в роботу.
Джерело: стаття Костянтина Антипіна на archi.ru
Переклад: Костянтин Калиновський, 2024
Фотографії: Костянтин Антипін, 2017